Друзі, в психотерапевтичній практиці буває так, що клієнт не може просто взяти і розповісти свою історію від початку до кінця. Більше того – сам ще не до кінця усвідомлює, що з ним відбувається! Бо ми працюємо на імпліцитному рівні пам’яті – там, де немає чітких спогадів, картинок чи зв’язної розповіді. Там, де все ще не вербалізовано, не висловлено словами.
Уявіть собі цей простір несвідомого – ніби величезний ліс, де переплелися коріння травм, сценаріїв, заблокованих емоцій. І ось ми з клієнтом входимо в ці хащі, намагаючись розібратися, що ж тут коїться. Звісно, для цього потрібен час і терпіння. Бо все, що є поки що – лише невиразні натяки, ледве вловимі сигнали.
Я хочу поділитися з вами 7 способами, запропонованими Річардом Ерскіном, які допоможуть нам краще зорієнтуватися в цьому лабіринті невисловленого. Ці шляхи – наче ліхтарики, що дозволяють осявати темряву імпліцитного і попервах незрозумілого.
Перший спосіб – зосередитися на поведінці клієнта. Як він себе поводить під час сесії? Чи є в нас контакт, чи людина навпаки – відсторонюється, дистанціюється? А може надмірно причепляється, “чіпляється”, вимагаючи постійної уваги? Можливо, клієнт надсилає вам повідомлення через певні проміжки часу, ніби натякаючи на якусь потребу? Вдивляйтеся в ці поведінкові патерни – адже вони “розігрують” для нас давню драму, історію, яку ми ще не можемо вербалізувати.
Другий спосіб – придивитися до емоцій та афектів клієнта. Можливо, ви бачите злість, печаль чи радість, що дуже глибоко “вросли” в його особистість? А може навпаки – людина применшує свої переживання або взагалі їх блокує, уникає? Стежте за тим, коли контакт очей раптом зникає чи з’являється надміру. Тут ми вже бачимо невидимі коріння давнього досвіду.
На третьому способі ми фокусуємося на фізіології. Можливо, клієнт виглядає дуже скутим, незграбним? А коли ви запитаєте про тілесні відчуття, він скаже, що відчуває напругу чи біль у певній частині тіла. Це теж важливі сигнали – тіло реагує, бо ми стосунулися чогось болючого з минулого. І тут моя роль – не злякатися, а м’яко підтримати: “Я розумію, що зараз твоє тіло почало відчувати біль. Але насправді ця біль була там здавна, просто раніше її було важче помітити”.
Четвертий спосіб декодування – прислухатися до мови клієнта. Часто люди розповідають нам метафоричні історії, приносять символічні сни – і в цих образах криються потаємні послання про їхні страхи та потреби. Згадую, як одна клієнтка розповіла сон, де я слухав її матір замість неї. Жінка відчувала біль і ображалася на мене. Ця метафора несла в собі її дитячий страх, що я можу стати на бік матері й знехтувати її потребами. Бачите, які глибинні смисли можуть відкриватися!
П’ятий шлях – вислуховувати мрії, фантазії клієнтів про майбутнє. Їхні надії часто стають свого роду відбитком минулого, фрагментом невисловленої історії. “Я дуже-дуже сподіваюся, що не залишуся сама”, – може сказати людина, для якої самотність була реальністю колись.
Те, як клієнт раптом перериває контакт – шостий ключ до розуміння. Зміна теми, відстороненість, втрата зв’язку з емоцією – усе це показує нам, як він “вимикається” від самого себе. Можливо, в цьому прихована його стратегія виживання з дитинства.
Нарешті, сьомий спосіб – власні реакції терапевта. Ваші емоції, думки, імпульси в роботі з клієнтом – теж можуть бути своєрідним “дзеркалом” його невисловлених переживань. Буває, що ви раптом відчуваєте тугу, злість чи відчай, які, здавалося б, не мають
Розуміючи ці прояви переносу, терапевт допомагає клієнтові проговорити та відчути все, що було витіснене. Але цей процес потребує часу і терпіння. Важливо не “покидати” клієнта на найгарячіших етапах роботи – це може призвести до ретравматизації. Краще чесно визнати власні межі та залучити підтримку колег для кращого аналізу ситуації. Робота в переносі передбачає залишатися в контакті й досліджувати невідоме разом, поки історія не буде розказана і прожита.