У попередній статті я розповідала, який ідеальний клієнт для психологічного консультування і який – для психотерапевтичного напрямку. А зараз я буду фокусувати вашу увагу на тому, на що треба пильно звертати увагу, коли ми тільки починаємо працювати з клієнтом. Ці перші зустрічі, що мають діагностичний характер, дуже важливі, і саме на них ми збираємо необхідну інформацію.
Чи можемо ми допомогти кожному клієнту?
Сьогодні поговоримо про те, що слід звертати увагу, коли до нас приходять клієнти на перші сесії. Про що варто думати, адже часто виникає думка, що якщо до мене звернулася людина, то я маю їй допомогти.
Але, справа в тому, що ми не можемо допомогти абсолютно всім. І це може бути певним розчаруванням, яке переживають психологи, особливо на першому році своєї практики. Незважаючи на наше бажання, ми не є універсальними і не можемо вирішити всі проблеми. Якщо ж ми працюємо ефективно, то за статистикою, успішні результати – це вже 50%. І це дуже добре.
А що ж відбувається з рештою 50%? Часто причина в тому, що між терапевтом та клієнтом не завжди є ідеальна сумісність. Це справді важливий фактор, оскільки ефективність терапії залежить від того, наскільки ми підходимо один одному, чи має психолог потрібний досвід, знання і силу саме на цей момент, щоб допомогти клієнту.
Саме це є найважливішим. Іноді метод може не підходити клієнту, а може бути, що клієнт не готовий або не здатний отримати користь від консультування чи психотерапії.
Клієнтів, які не підходять для терапії та консультування, я умовно об’єднала у три групи – ті, хто має знижений інтерес до самопізнання, особливості спілкування та сосунків, особистісні особливості.
Інтерес клієнта до самопізнання
Один із основних факторів, який може дати нам підказку, чи буде робота легкою і чи взагалі можлива – це історія цього клієнта щодо психотерапії. Тому дуже важливо ставити запитання: «Розкажіть, будь ласка, про ваш досвід роботи з психологами, чи це ваш перший досвід, чи ви раніше зверталися до спеціалістів?»
Якщо у клієнта є попередній досвід, ми маємо дізнатися більше. Це питання важливе, тому що якщо людина звертається вперше, наше завдання – допомогти їй зрозуміти, як бути клієнтом, і це окреме завдання для нас.
Можливо, я колись зроблю окремий матеріал про це, але для нашої теми важливо те, що якщо ми чуємо, що «так, я вже був у дев’ятого психолога», «працюю з трьома психологами одночасно», то ми маємо слухати уважніше. Важливо зрозуміти, чого клієнт шукає і що не спрацювало у попередньому досвіді роботи з іншими психотерапевтами.
Якщо клієнт може пояснити, в якому напрямі була ця робота і що пішло не так, ми можемо почути, що попередні психологи були занадто м’якими або, навпаки, надто строгими, не мали достатньо сили або виявляли надмірну директивність, що вони тільки й займалися, що перевіряли оплату і давали багато домашніх завдань, або ж просто слухали без конкретної роботи. Всі ці моменти важливі для нас.
Якщо клієнт вже пробував працювати з кількома психологами і це не призвело до успіху, ймовірність того, що і ми не будемо успішними, досить велика. Тому це важливий фактор, на який треба звертати увагу. І я б рекомендувала вам звертатися за супервізією, особливо на початку роботи з таким клієнтом, оскільки це, ймовірно, буде складний випадок.
Другий показник, який може обмежувати наші можливості в психотерапії, — це коли у людини є моносимптоматика. Це означає, що її турбує лише якийсь конкретний симптом, наприклад, фобія, нав’язливі думки або страх. І коли ми намагаємося досліджувати, зрозуміти, з чим пов’язаний цей страх чи нав’язливість, коли питаємо, коли він з’явився, чи є якісь асоціації, чи що відбувалося в житті на той момент, людина може відповісти: «Ні, не знаю, ні з чим не пов’язано. Жив-жив, а потім це почалося місяць або два тому, і все».
Людина може сказати: «Ось мені сказали прийти до вас», але вона не дає жодних інсайтів. Це означає, що вона не готова до інтроспекції, тобто до того, щоб заглянути всередину себе, зрозуміти свої почуття і думки. Вона не налаштована на рефлексію, вона хоче просто позбутися цього симптома, наче в магазині: «Ось у мене є проблема, ось це, будь ласка, дайте мені рішення, або позбавте мене від цього». І все. Більше її нічого не цікавить. З такими клієнтами нам працювати дуже важко, тому на це варто звертати увагу.
Це може бути сигналом, що ми не підходимо один одному в цьому випадку. Інший критерій – це коли людина не може вербалізувати свої почуття або думки. Коли ми питаємо: «Що ви відчуваєте?» – і вона не знає, або мовчить. Коли ми питаємо: «Які думки у вас виникають?» – і людина теж відповідає: «Не знаю». Вона закрита і не може поділитися своїми переживаннями. І в результаті ми нічого не можемо отримати на наші запитання, що ускладнює подальшу роботу.
Особливості спілкування та побудови стосунків клієнта
Наступний фактор — це коли людина дуже неініціативна. У діалозі немає ініціативи з її боку, і взагалі немає діалогу. Людина просто прийшла, сидить, закрита, не проявляє цікавості, їй не важливо побудувати міжособистісний контакт.
Коли людина надзвичайно пасивна, це теж впливає на ефективність роботи. Знаєте, можна привести коня до водопою, але не можна змусити його пити. Якщо в середині людини немає бажання, сили, прагнення щось змінити, говорити, досліджувати себе, знайти рішення, то сам контакт не буде розвиватися.
Я завжди кажу: якщо немає контакту з клієнтом, то, власне, нічого й немає. Якщо клієнт закритий, неініціативний, пасивний, не може вербалізувати свої почуття, думки чи бажання, то нам дуже складно побудувати продуктивну взаємодію. Коли ми не можемо отримати інформацію і побудувати контакт, ми, на жаль, не можемо бути ефективними.
Це те, що я завжди говорю клієнтам: «Я бачу, що контакт між нами не складається». Наприклад, я можу це сказати вже на другій сесії: «Я помічаю, що нам важко налагодити взаємодію. Я намагаюся з вами побудувати контакт, але не бачу від вас відкритості».
Я завжди перевіряю, як комфортно клієнту працювати зі мною: «Як вам зі мною? Чи комфортно вам? Ми маємо зрозуміти, чи підходимо ми одне одному». Якщо я відчуваю, що контакт важко налагоджувати, я можу запитати: «Що б ви хотіли, щоб я вас запитала чи запропонувала, бо я бачу, що ви мовчите або даєте дуже закриті відповіді?»
Це важливо для нас, бо у нашому консультуванні та психотерапії важливо, щоб була взаємодія. Якщо ми не можемо налагодити контакт, це значно ускладнює нашу роботу.
Перейдемо до наступного фактора, про який я вже згадувала – коли ми не бачимо бажання у клієнта формувати стосунки з психотерапевтом. Це може бути випадок, коли людина звернулася, але це не було її власним рішенням. Наприклад, ми запитуємо: «Ви прийшли сюди тому, що вирішили самі?» – а клієнт відповідає: «Ні, мені жінка сказала, що якщо я не піду до психолога, ми розлучимося».
Такі клієнти часто не бажають формувати стосунки, тому що у них справді немає цього бажання. Це може бути і випадок з підлітком або дитиною, яких привели, сподіваючись змінити їх. У такій ситуації у людини ще немає внутрішнього бажання змінюватися. І тут ми маємо розуміти, що наша робота буде обмежена. Ніхто не має права змінювати іншого, якщо у нього немає цього бажання і готовності.
Ці фактори зазвичай зводяться до того, що людина або дуже закрита у своїх захистах, або вона просто ще не готова до змін, не мотивована. Вона може прийти на сесію «ніби ногами», але внутрішньої готовності чи мотивації може не бути.
У такій ситуації наша ефективність буде дуже обмежена, і результати можуть бути дуже важкими або навіть відсутніми. Тому я раджу вам обговорювати це з клієнтом. Це залежатиме від багатьох чинників: контексту зустрічі та загальної ситуації. Але дуже важливо звертати на це увагу і не соромитися звертатися до супервізора за підтримкою.
Наступний критерій – це коли людина має таку особливість, що взагалі не здатна дозволити собі будь-яку залежність від інших у стосунках. Це людина, яка є контрольовано незалежною, не хоче прив’язуватися, не хоче бути залежною, не готова довіряти, не хоче йти в ці стосунки.
Тут можуть бути різні причини, адже люди різні. Якщо людина не може дозволити собі хоча б мінімальну залежність у стосунках, де ми впливаємо на один одного здоровим чином, то вона не може дозволити психологу чи психотерапевту стати достатньо вагомим для себе, аби впливати на неї.
Це одна з основних стосункових потреб, що веде нас до цієї професії. Ми вчимося все життя, покращуємо свої знання, навички, бо ми хочемо мати вплив, допомогти людям змінюватися, зменшувати їхні страждання, допомагати їм жити краще і ставати тими, ким вони можуть бути.
Але якщо людина, знову ж таки, прийшла, але не готова навіть трошки відкриватися чи довіряти, не готова дозволити, щоб на неї хтось впливав – навіть психолог, то це може бути важкуватою ситуацією для нас.
Особистісні характеристики клієнта
Інший критерій – це коли людина не розуміє, що працювати означає системно працювати. Працювати – це бути готовим до зустрічей, приходити точно вчасно, кожного разу, без запізнень. Мені здається, що психологи та психотерапевти – одні з найпунктуальніших людей на планеті, адже в нас усе чітко розплановано. Ми звикли, що потрібно бути рівно в призначений час у кабінеті, адже хтось чекає на нашу допомогу.
Але важливо, щоб ці зустрічі були заздалегідь заплановані. Якщо людина каже: «А в мене зараз є вільний час, я раніше звільнилася, давайте зустрінемося», – це не серйозний підхід до психологічної роботи.
Якщо людина не може чи не бажає організувати свій розклад і працювати регулярно, це вже може бути проблемою. Наприклад, за форматом транзакційного аналізу психотерапія повинна проводитися мінімум раз на тиждень, а в консультуванні також передбачається регулярність, яка залежить від конкретного контракту.
Якщо людина не знає, коли вона наступного разу зможе прийти, чи вона взагалі зможе приходити регулярно, це означає, що ми не зможемо досягти результатів. Тоді це буде просто марне витрачання часу і для вас, і для клієнта. Пізніше вони будуть говорити, що психотерапія не працює, хоча саме регулярність зустрічей є критично важливою.
Якщо клієнт бажає зустрічей тільки «коли буде зручно», це точно не підходить для ефективної роботи. У такому випадку, ми можемо працювати лише у форматі поодиноких консультацій: одна сесія – і все, більше нічого.
І це нормально, коли людина каже, що має лише одну годину чи півтори години для консультації. У такому випадку ми можемо ефективно працювати в межах такого контракту. Це важливо з’ясувати на самому початку нашої співпраці. Тому я завжди запитую: «Як ви бачите нашу роботу? Які у вас очікування?» Адже у людей можуть бути різні уявлення.
Хтось може думати, що одного разу прийде, і йому одразу допоможуть. Інші ж можуть вважати, що потрібно пройти кілька сесій, щоб отримати результат. Є й такі, хто розуміє, що психотерапія – це тривалий процес, і вони готові до нього. Тому важливо з’ясувати, який формат співпраці підходить саме вашому клієнту.
Наступний критерій – це локус контролю, про який я згадувала в попередньому відео. Я говорила, які клієнти більше підходять для консультаційного формату та які – для терапевтичного. Тут знову йдеться про локус контролю.
Якщо людина постійно звинувачує інших, вважає, що всі погані, що все відбувається через інших: держава винна, інші люди винні – будь-хто, тільки не вона сама, то це зовнішній локус контролю. І якщо це є основною установкою людини, яка вона не готова змінювати, то нам буде важко працювати. Така людина не шукає нічого в собі і не хоче пізнавати себе. Тому, якщо вона не готова до цього, ми не можемо працювати з цією людиною.
Ми працюємо саме з людиною, а не з державою, з чоловіками чи з дорослими дітьми. Якщо ви прийшли до нас, то ми можемо працювати тільки з тим, що турбує вас, з тим, що ви хочете змінити в собі. Якщо з’явиться бажання змінюватися, тоді клієнт почне ставати справжнім клієнтом і готовим до змін.
Наступний сигнал – це коли ми чуємо, що людина очікує позбутися проблем магічним способом. Наприклад, клієнт приходить і каже: «У мене тут все погано, тут погано, тут погано, все погано». І питаємо: «Що ви очікуєте?» А він відповідає: «Ну, я прийшов, мені сказали, що треба до психолога, от я й прийшов».
Далі він може сказати: «Я чекаю, що ви мені щось скажете чи зробите, і в мене все буде гаразд». Ось цього, на жаль, не буває. Робота є роботою. І якщо ви готові до неї, тоді ми з вами можемо працювати. Я відсилаю вас до попереднього відео, де я говорила про консультативний та психотерапевтичний формати, а також можливу роботу на межі між ними.
Важливо розуміти, що зміни потребують часу, зусиль та вашої готовності працювати над собою. Тому якщо ви чекаєте, що я скажу кілька слів, і ваше життя, яке ви проживали 40 років, зміниться миттєво, цього не буде.
Психотерапія – це робота, де ви відкриваєте щось нове в собі. Якщо ви готові виділяти енергію, час і ресурси на це, тоді ми можемо працювати. Якщо ж ви не готові до цього, тоді психотерапія, на жаль, не для вас, бо в психотерапії клієнт працює сам.
Наступний критерій – це коли людина допускає важкі відрегулювання своїх проблем і навіть не усвідомлює цього. Пам’ятаєте, я в попередніх відео говорила: я йду, хочу щось солоденьке, купую торт і їм його. І навіть якщо я це зробила, я не оцінюю цього, не звертаю увагу, що це я роблю постійно. Наприклад, я посварилася з кимось, і це для мене нормально. Це відрегулювання проблеми: я маю проблему з емоціями, злістю чи дисбалансом, але не помічаю, що я роблю щось, що може бути шкідливим для мене.
По-перше, людина повинна помічати це. Але якщо вона постійно свариться, б’ється зі всіма й ще й себе виправдовує, то вона не готова до психотерапевтичної роботи.
Інший момент. Якщо людина приходить, усвідомлює свої проблеми, розуміє, що відбувається, і що її бентежить, але не хоче нічого змінювати. Вона може сказати: «У моїх родичів зі мною проблема, бо в мене такий характер, але це їхня проблема, хай вони щось з цим роблять». У таких випадках немає бажання змінюватися. Ми не можемо змусити когось змінитися, навіть якщо ми об’єктивно бачимо, де треба працювати. Якщо людина не хоче змінюватися, то ми не можемо її змінити, і це важливий момент.
Ще один момент – коли людина залежна від великих доз медикаментів, навіть якщо це призначено лікарем. Це впливає на біохімію, і ми будемо дуже обмежені в такій ситуації. Тут буде потрібна додаткова супервізія з медичними спеціалістами, психіатрами, невропатологами, щоб визначити, що ми можемо робити в таких умовах.
Останній фактор – це коли людина має нестандартне, своєрідне мислення. Наприклад, коли вона надмірно вірить у конспірологічні теорії чи має химерні уявлення про світ. Якщо людина настільки ригідно тримається своїх поглядів і дуже закрита для змін, це також потребує особливої уваги. У таких випадках може знадобитися специфічна супервізія, щоб зрозуміти, як ми можемо налагодити контакт і чи можемо ми допомогти.
Як оцінити, чи готова людина до психотерапії та чи є в нас можливість їй допомогти
Якщо у вас виникають запити, пов’язані з залежностями, якщо людина вже приймає медикаменти, або якщо ви відчуваєте, що важко побудувати контакт з клієнтом, це сигнал, що потрібно звернутися за супервізією.
Що таке супервізія? Супервізія – це формат роботи для практикуючих психологів та психотерапевтів, коли ми обговорюємо конкретні випадки з нашої практики з більш досвідченим супервізором. Цей процес допомагає нам отримати зворотний зв’язок, покращити нашу роботу та знайти нові підходи.
Супервізія завжди важлива, вона має бути регулярною. Якщо ви стикаєтесь з кількома складними моментами в роботі, не соромтесь звертатися за допомогою до більш досвідченого колеги. Це допоможе вам зрозуміти, в чому може бути проблема, і донести клієнту, що саме потребує змін.
Якщо я почну працювати з людиною, яка не готова до змін, не має бажання змінюватися, то результату все одно не буде. Ви будете засмучені, тому що процес не працює. Клієнт теж буде розчарований, адже він очікує якихось магічних змін, але зміни повинні відбуватися не ззовні, а зсередини самої людини.
Тому важливо, щоб людина сама була готова до змін. Вона має бажати змінюватися, це має бути її власним бажанням, а не примусом ззовні (як наприклад, накази від батьків: “Йди до психолога, бо більше грошей не дам”).
Я розумію, що бувають складні випадки, коли в людини є серйозні порушення або особистісні фрагментації, коли контакт будується протягом півтора року. Це справді важка робота, яка вимагає великого досвіду та терпіння. Такий підхід вже належить до досвідченого терапевта, який готовий працювати протягом тривалого часу, будуючи довіру і розуміння.
Цей матеріал я створила для початківців, щоб ви знали, на що звертати увагу та про що говорити з колегами. Важливо правильно доносити інформацію та будувати реалістичні очікування для наших клієнтів.
Бажаю вам багато вдячних клієнтів і плідної, ефективної роботи!
Наталія Спенсер