Вітаю, шановні читачі! Я, Вікторія Піонтковська, практичний психолог ІТАіІП. Моя спеціалізація – психотерапія залежності.
Сьогодні я дуже хочу поділитися дивовижним результатом у психотерапевтичній роботі з одним із клієнтів.
Представлю його як Андрія. Це не його справжнє ім’я для дотримання конфіденційності. Також важливо знати, що клієнт дозволив мені використати його кейс для статті.
Трохи передісторії
Основний метод моєї роботи – це інтегративна психотерапія з фокусом на стосунки Річарда Ерскіна: спосіб надати простір, де люди могли б розібратися у своєму болі та власних проблемах, а також самостійно відповідати за ті зміни, яких вони хотіли досягти.
Основні компоненти терапевтичних відносин – це дослідження, налаштованість та залученість.
Дослідження призведе клієнта до спогадів, рішень, захистів і вразливості, які були (і є) досить болючими, та допоможе йому встановити повний контакт із самим собою та з іншими, і таким чином відкрити новий спосіб буття у світі.
Налаштований терапевт вчасно дає клієнту необхідну інформацію, що є інші способи реагування, поведінки; виводить невідповідність у свідомість клієнта; слід за процесом клієнта і допомагає йому вивчити раніше неусвідомлені потреби та сенси.
Терапія контакту-в-взаєминах використовує залучення терапевта, щоб спонукати клієнта ставати все більш автентичним, усвідомлювати себе і відкриватися взаєминам.
Випадок із практики
Андрій звернувся до мене у складний період змін у його житті.
Дослідження, налаштованість та залучення є компонентами нашої терапевтичної роботи з Андрієм.
На одному з сеансів він сказав, що вирішив позбутися шкідливої залежної поведінки.
Для мене це було дуже несподівано, бо я не знала і не припускала, що він має цю залежність.
Андрій зазначив, що хоче більше свідомості щодня. А минула звична поведінка дуже занижувала щоденні можливості відчувати перебіг життя, всю його повноту, жити «тут і зараз», ставити цілі на майбутнє та досягати їх.
Такий цікавий результат нашої співпраці з Андрієм показав мені практичний прояв одного з різновидів роботи з людьми, які мають залежність. Це концепція психотерапії залежності моделі самолікування.
Пропоную зупинитись на цьому докладніше.
Залежності
Можна виділити «великі» залежності:
гемблінг – від азартних ігор, алкоголю, наркотичних речовин.
Є так звані «малі» залежності: сигарети, переїдання, шопінг, інше.
Для більшої простоти я розглядатиму тут залежність як залежну поведінку. Ця поведінка має на меті зняти або зменшити біль. Така поведінка часто має характер компульсій.
Компульсія (від латів. compellō — «примушую», англ. compulsive — «нав’язливий», «примусовий») — симптом, що представляє собою нав’язливу поведінку, що періодично виникає, ритуали або ментальні акти. Дії, які, як людина відчуває, вона змушена виконувати. Невиконання цих дій підвищує тривожність у людини доти, доки вона не відмовляється від опору позиву. Компульсивна поведінка на якийсь час знижує стан хронічного стресу.
Коли людина перебуває у тривозі, то куріння та їжа допомагають тимчасово заспокоїти себе.
Іноді людям нудно, шкода себе, прикро в певній ситуації. Такий стан може посилюватись до відчуття своєї нікчемності, нікчемності, неповноцінності, безглуздості власного буття, внутрішньої порожнечі. І багато хто на деякий час знімає цей «психологічний біль» вживанням алкоголю або інших психоактивних речовин без призначення лікаря.
Ефект знеболювання від будь-якої залежної поведінки завжди тимчасовий.
Модель самолікування – це концепція, що розглядає залежність як свідоме, іноді і несвідоме, застосування людиною залежної поведінки у тому, щоб зменшити власний неприємний стан (стрес, провину, тривогу, депресію тощо.).
Залежна поведінка розглядається в даній моделі не як хвороба, не як розлад, а як своєрідні ліки від іншої хвороби, від іншого розладу або некомфортного стану.
Зерно істини в тому, що будь-яка залежна поведінка не є по-справжньому ліками. Воно дає лише ефект тимчасового зняття болю. Але приходить розплата: погіршення саме того стану, задля зняття якого застосовувалися залежні дії. При припиненні залежної поведінки виникає хворобливий стан. Його людина лікує за допомогою залежної поведінки (наприклад, похмеляється вранці при абстинентному синдромі). І хворобливий стан вже відчувається як наслідок відсутності залежної поведінки.
Утворюється замкнене коло залежності:
хворобливий (неприємний психологічний) стан → застосування залежної поведінки → тимчасове «знеболення» → погіршення хворобливого стану → ще більша потреба у залежних діях для зняття хворобливого стану → асоціація хворобливого стану з відсутністю залежної поведінки (формування патологічного потягу до залежної поведінки).
приклад.
Людина починає пити алкоголь у тому, щоб зняти біль від депресивного стану відчуття безглуздості власного буття. Алкоголь тимчасово полегшує стан. Але при цьому відчуття безглуздості життя лише зростає. Депресивний біль посилюється. Збільшується і потреба у алкоголі, оскільки зростає потреба збільшити дозу «ліків» від депресії. Тепер уже вживання алкоголю тісно зв’язується та асоціюється із «болючим станом». А через певний час стає його мотивом. Безглуздість буття починається відчуватися вже не як окремий феномен, не пов’язаний із вживанням алкоголю. Безглуздість і безвихідь, “темрява попереду” зараз сприймається як наслідок відсутності алкоголю. Разом з цим і формується патологічний потяг до вживання. Отже, спочатку безглуздість буття та депресія від цього сприймалися окремо від алкоголю. Алкоголь спочатку допомагав «пом’якшити», зменшити цей стан, позбавитися депресії, принести хоч трохи сенсу в життя. Але потім залежність розвивається. І при помірності від вживання алкоголю депресія вже починає відчуватися як результат відсутності алкоголю. Це і формує патологічний потяг до вживання алкоголю. У тверезості людина відчуває безглуздість життя як наслідок відсутності алкоголю.
Приклад 2.
Людина починає курити, щоб «заспокоїти нерви». Внаслідок куріння розвивається стан тривоги, тривожний розлад. Людина вже палить для того, щоб позбутися тривоги «кидання курити». Його тривога вже відчувається не як окремий феномен, а наслідок відсутності цигарок.
Приклад 3.
Людина компульсивно грає в комп’ютерні ігри, щоб позбутися стресу. Але стрес у результаті лише фіксується. Тепер людина грає, щоб впоратися зі стресом, який виникає, коли він намагається кинути грати на комп’ютері.
Психотерапія залежності через роботу з розладом
У моделі залежної поведінки як самолікування психотерапевт пропонує не стільки працювати з самою залежною поведінкою, скільки з розладом, що лежить в його основі. Важливо впоратися з тим, що людина намагається вилікувати за допомогою залежної поведінки та не має успіху, але лише посилює свій стан.
Найчастіше, це три види станів:
- депресія (від тяжких до легких депресій),
- тривога
- стрес
- чи поєднання цих станів.
Перший крок у моделі самолікування – це розрив асоціації хворобливого стану із залежною поведінкою. Важливо почати сприймати та відчувати свій хворобливий стан знову як окремий феномен, а не як наслідок відсутності залежної поведінки.
Приклад 1.
Почати сприймати тривогу курця як просто тривогу, а чи не тривогу як наслідок відсутності сигарет. Тобто відокремити занепокоєння від життєвої ситуації від сигарети. Проблему курінням не вирішити.
Перевага моделі самолікування полягає в тому, що ця найбільш гуманістична із усіх моделей лікування залежності. У ній передбачається турбота про благо людини при відмові залежної поведінки, а чи не простий відмову від нього. У цій моделі метою терапії залежної поведінки не утримання від нього, а добрий стан людини за відсутності залежних дій.
Приклад 2.
Ціль лікування наркоманії не відмова від наркотиків, а щасливе життя без наркотиків.
Приклад 3.
Мета лікування куріння не відмова від куріння, а розслаблений і впевнений стан без сигарет, в якому не виникає зайвих напружень та тривог.
Приклад 4.
Ціль лікування ігрової залежності – азарт від реального повсякденного життя.
Тобто метою лікування будь-якої залежної поведінки є глобальне звільнення від емоційного болю, депресії, тривоги, роздратування, образи, жалю до себе, самотності, безглуздя життя, нудьги, низької самооцінки тощо. та набуття протилежного позитивного стану без залежної поведінки.
Недолік моделі самолікування полягає в тому, що в ньому залежна поведінка не розглядається як самостійний незалежний розлад, і тому безпосередньо із залежною поведінкою в цій моделі не працюють (з патологічним потягом, із профілактикою зриву, з обмеженнями у тверезості тощо). Час проведення психотерапії залежності може бути довшим. Але результати часто глибші та надійніші.
Концепція самолікування у роботі із залежністю передбачає не так відмову від залежної поведінки, як звільнення від хворобливого стану, яке людина намагалася «вилікувати» за допомогою залежних дій. При розвитку залежності хворобливий стан починає відчуватись як наслідок відсутності залежної поведінки. Мета терапії – не відмова від залежної поведінки, а здоровий стан психіки без залежної поведінки. Для цього необхідно знайти, що за допомогою залежної поведінки людина намагалася «знеболити», розірвати асоціацію хворобливого стану та залежної поведінки, знайти інші способи «лікування» цього стану.
(Само)лікування залежності
Щоб почати працювати зі своєю залежною поведінкою, можна поставити такі питання:
- З яким болючим станом Ви можете зіткнутися, якщо відмовитися від залежної поведінки?
- Від яких хворобливих станів залежна поведінка допомагала на початку її розвитку?
- Перерахуйте та опишіть хворобливі стани, з якими Ви намагаєтеся впоратися за допомогою залежної поведінки. Опишіть, як залежна поведінка приносить полегшення цих станів.
- Подумайте, наскільки кожен із перелічених Вами хворобливих психологічних станів на сьогоднішній день відчуваються як наслідок помірності від залежної поведінки, а не як окремий самостійний феномен. Перерахуйте ці асоційовані стани.
- Подумайте, як можна послабити асоціації хворобливих станів із залежною поведінкою (щоб хворобливий стан почав відчуватися як окремий феномен, не пов’язаних із залежною поведінкою, а не як наслідок його припинення – наприклад, щоб тривога при спробі «кинути палити» сприймалася як окрема від сигарет).
- Опишіть, як Ви думаєте, наскільки б зменшилася у Вас потреба у залежній поведінці, якби ці хворобливі стани вдалося б взагалі прибрати з Вашого життя іншим способом (наприклад, наскільки б зменшився потяг до сигарет, якщо Ви прибрали тривогу залишитися без сигарет і взагалі тривожний стан по життю іншим способом)?
- Що ви зрозуміли, відповідаючи на запитання? Які почуття це викликало?
Самоаналіз, саморефлексія – необхідний спосіб психологічної роботи над собою.
Співпраця з психотерапевтом допоможе створити безпечний простір, місце та час саме для Вас як для клієнта.
Дивовижні відкриття очікують у цій подорожі обох – і психотерапевта та клієнта.
Так і сталося у нашій роботі з Андрієм. Клієнт спочатку не ставив за мету позбутися залежної поведінки.
Я працювала в методі інтегративної психотерапії, використовуючи компоненти дослідження, налаштованість та залученість.
І був виявлений ефект роботи із залежністю як у моделі самолікування. Клієнт відокремив свої психологічні складнощі залежної поведінки. Він усвідомив, що продовжуючи свою залежну поведінку, не тільки не вирішує проблему, а посилює її. Андрій припинив залежну поведінку. З’явилося більше усвідомленості та енергії зосередитись саме на вирішенні початкових психологічних складностей.
Бажаю серйозної та плідної роботи над собою самостійно та у співпраці з психотерапевтом.
Здоров’я всім та фізичного та психологічного ☺.
Психолог Піонтковська Вікторія.
У представленій роботі використані матеріали навчальних програм моїх вчителів у психотерапії Річарда Ерскіна,Наталії Спенсер, Дениса Старкова.