Консультування чи психотерапія: як зрозуміти, що потрібно клієнту?
Коли я тільки починала свій шлях як консультант і психотерапевт, я була оптимістичною та альтруїстичною, з величезним бажанням допомогти всім. Я бачила, наскільки серйозними можуть бути психологічні проблеми, і була переконана, що психологія та психотерапія потрібні кожному. Здавалося, що всі можуть отримати від них користь.
З досвідом я зрозуміла, що це лише частково так. Наші концепції – наприклад, транзакційний аналіз, ігри, життєві сценарії або стосункові потреби в інтегративній психотерапії – дійсно працюють там, де є люди. Взаємодія між особистостями завжди будується на певних механізмах, і якщо якісь потреби не задовольняються, це створює проблеми.
Сьогодні я розповім, як правильно зорієнтуватися самому та допомогти клієнту зрозуміти, на що він може розраховувати. Це наша відповідальність – пояснювати, які можливості дає консультування або терапія.
В чому різниця між консультуванням і психотерапією?
Адже в деяких підходах ця межа виглядає розмитою. Важко визначити, де закінчується консультування і починається терапія. Але якщо говорити про транзакційний аналіз чи інтегративну психотерапію, для нас це не є складністю, адже ми працюємо зі структурою особистості.
Структура особистості – це модель, через яку ми розглядаємо людину. Не всі підходи в психології мають такі моделі, але в транзакційному аналізі та інтегративній психотерапії вони є.
Наприклад, у моделі Еріка Берна структура особистості представлена трьома его-станами:
🔹 Батьківський – наші інтерналізовані правила, установки, заборони.
🔹 Дорослий – логічне мислення, раціональне сприйняття реальності.
🔹 Дитячий – емоції, імпульсивність, переживання з минулого.
Якщо ми працюємо на рівні Дорослого, то використовуємо консультативні методи: активне слухання, перефразування, емпатію. Це допомагає встановити контакт із клієнтом і сприяє його саморефлексії. Консультування відбувається в режимі «тут і зараз» і дозволяє людині краще зрозуміти свої переживання. Фактично, навіть у психотерапії значну частину часу ми працюємо саме в цьому форматі.
Але бувають ситуації, коли такого підходу недостатньо. Тоді ми використовуємо глибші методи, які зачіпають інтроєкції батьківських установок або дитячі его-стани. Це вже рівень психотерапії, оскільки робота спрямована на глибші структури особистості та трансформацію внутрішніх процесів.
Отже, відмінність проста:
✅ Консультування – робота з актуальними запитами, орієнтація на «тут і зараз».
✅ Психотерапія – глибший рівень роботи, що включає зміну глибинних переконань і внутрішніх патернів.
З самого початку важливо розуміти, чи підходить клієнт для консультування. Він зможе отримати допомогу, якщо має бажання працювати, внутрішній ресурс, мотивацію та умови для проходження психотерапії.
Клієнти для консультування
Зараз хочу окреслити, який клієнт добре реагуватиме на консультативні методи. Це важливо, оскільки більшу частину часу ми працюємо саме в цьому форматі. А далі розглянемо, які клієнти потребуватимуть глибших втручань, і як правильно пояснити їм, що консультування має свої межі або, навпаки, що цього формату цілком достатньо.
Я часто кажу клієнтам: «Я бачу, що ми відпрацювали, що контракт виконаний. Вам цього достатньо», якщо не з’являється новий запит. Ці моменти ми зараз розберемо.
Хто той клієнт, для якого ефективним буде консультування?
Люди, у яких нещодавно виникли труднощі. На початку роботи ми завжди уточнюємо: «Як давно у вас з’явилася ця проблема?» Тут важливо уважно слухати відповідь. Якщо труднощі виникли відносно недавно – кілька тижнів або місяців тому – це гарний показник, що консультативного підходу може бути достатньо.
Наприклад, клієнт каже: “Я переїхав три місяці тому і ніяк не можу адаптуватися. Відчуваю розгубленість і труднощі у зборі думок.” Це нова ситуація, яка ще не переросла у глибокі стійкі патерни, тому консультування буде ефективним.
Якщо ж проблема тягнеться роками або є частиною більшого життєвого сценарію, тоді варто подумати про глибшу терапевтичну роботу.
Наступний критерій – це наявність взаємних стосунків у житті людини, хоча б з однією значущою особою. Тому важливо поставити запитання: «Скажіть, будь ласка, хто є у вашому житті? З ким ви підтримуєте зв’язок?»
Якщо клієнт не дає конкретної відповіді, можна уточнити: «Чи є у вас близька людина, з якою ви товаришуєте, підтримуєте стосунки, які можна назвати взаємними?»
Якщо людина називає хоча б одну значущу фігуру у своєму житті – це хороший знак. Це вказує на те, що, швидше за все, консультативного підходу буде достатньо.
Наступний фактор – довіра до консультанта. Клієнт має бути здатним довіряти фахівцю і дозволяти собі певну психологічну залежність у процесі роботи.
Ми відчуваємо це за тоном, за тим, як людина взаємодіє з нами. Я завжди запитую: «Як ви дізналися про мене?», «Чи є у вас запитання щодо нашої роботи?». Також розповідаю, як проходить сесія, щоб краще зрозуміти рівень довіри клієнта.
Буває, що людина приходить, але в цілому не вміє довіряти нікому, зокрема й фахівцю. Це може значно ускладнити роботу, тому варто це враховувати.
Ще один важливий фактор – готовність до регулярних зустрічей. Консультативний формат передбачає можливість зустрічей раз на тиждень. Якщо клієнт готовий працювати саме в такому ритмі, це підтверджує, що консультування йому підходить.
Ще одним важливим критерієм є рівень розвиненості рефлексії у клієнта. Це означає, що людина здатна усвідомлювати свій внесок у ситуацію, в якій опинилася.
У психології є поняття локус контролю. Якщо людина має внутрішній локус контролю, вона усвідомлює свою відповідальність за події у власному житті. Наприклад, вона може сказати: «Я розумію, що сама створила цю ситуацію», «Я відчуваю себе самотньою, бо певним чином діяла», «Я зараз у депресії, і мені потрібно зрозуміти, що з цим робити»
У свою чергу, зовнішній локус контролю проявляється в тому, що людина сприймає події як щось, що сталося з нею без її участі. Вона може говорити: «Це просто так трапилося», «Я потрапила в депресію, але не розумію, чому», «Мене ніхто не попереджав, що так буде». Навіть у побудові речень таких людей часто чується, що вони не відчувають себе головними героями власного життя. Вони описують події як щось, що відбувається поза їхнім контролем, а самі лише реагують на обставини.
Чому це важливо? Якщо людина усвідомлює свою відповідальність за ситуацію, навіть якщо вона складна, це свідчить про те, що вона потенційно є клієнтом для консультативного формату. Такі люди швидше рухаються вперед, бо вони вже готові до змін.
Коли я тільки починала працювати, мені здавалося, що можна допомогти кожному. Але з досвідом я зрозуміла: не всі люди бачать себе як тих, хто формує своє життя. Це не означає, що вони «погані» чи «неправильні» – просто їхнє сприйняття світу сформувалося певним чином.
Чи готовий клієнт до змін? Під час роботи важливо слухати, як людина формулює свої проблеми. Наприклад: «У мене проблеми у стосунках з чоловіком»
Якщо клієнт з зовнішнім локусом контролю, він може вважати, що рішення його проблеми це зміна поведінки іншої людини: «Чоловік має змінитися», «Він п’є, б’є, ображає – ось проблема»
Але насправді ми не можемо змінити іншу людину. Робота психолога полягає в тому, щоб допомогти клієнту побачити, як він сам впливає на свої стосунки та життя.
Я завжди наголошую: «Ви власник свого життя, і саме ви маєте силу його змінювати»
Якщо людина готова взяти відповідальність на себе, ми можемо ефективно працювати в консультативному форматі. І саме тоді відбуваються справжні зміни: спочатку всередині людини, а потім і в її оточенні. Ми бачимо, як після трансформації клієнта змінюються й стосунки, і динаміка в сім’ї, і навіть загальна якість життя.
Зрештою, чим більше людей здобувають психологічну грамотність, тим кращим стає і наш соціум. Але завжди важливо пам’ятати: зміни починаються з себе.
Ще один важливий фактор – це бажання людини зрозуміти себе. Адже не всі клієнти, які звертаються до психолога, насправді готові до цього процесу.
Буває, що людина описує свою проблему, але коли ми намагаємося заглибитися, знайти її внутрішні причини, вона уникає цього: «Не знаю», «Ніколи про це не думав», «Це просто так сталося»
Такий клієнт може не проявляти зацікавленості у власному внутрішньому світі. Він може не розуміти, що психологічне консультування – це перш за все робота над собою. Що для змін потрібна його власна ініціатива та бажання зрозуміти себе.
На початку своєї практики мені здавалося, що якщо людина звернулася до мене, то вона автоматично готова до змін. Але з досвідом я зрозуміла: є клієнти, які не прагнуть самопізнання та змін. Вони можуть навіть записатися на консультацію чи психотерапію, думаючи, що це щось, що зробить за них психолог.
Але психологія – це не магія, і чарівних пігулок не існує. Ми не можемо змінити людину, якщо вона сама не хоче цього.
Консультування може стати ефективним інструментом, якщо клієнт зацікавлений у собі, готовий шукати причини своїх труднощів і брати відповідальність за власне життя.
Саме такі люди отримують найбільше користі від психологічної роботи. Інші ж можуть прийти до цієї готовності з часом або ж зрозуміти, що їм потрібен інший підхід. І це теж нормально.
Наступний фактор – це егодистонні проблеми. Це означає, що людина може несподівано виявити в собі думки чи бажання, які суперечать її уявленням про саму себе. Наприклад, я йду по вулиці й раптом ловлю себе на думці: “А що, як купити пляшку віскі?”. І ця думка мене дивує, бо я не звикла пити віскі просто так вдома. Виникає внутрішній конфлікт – існує бажання зробити щось, але воно не узгоджується з тим, ким я себе вважаю. Це можуть бути будь-які імпульси чи дії, які здаються чужими для людини. Я спостерігаю за цим, відчуваю себе окремо від цих бажань і навіть можу замислитися: “Що зі мною не так? Можливо, у мене депресія? Може, мені потрібен психолог?”
Егодистонічність означає, що є певний симптом або поведінка, і є сама людина, яка це спостерігає, але не ідентифікує з собою. Це може бути ознакою того, що людині варто звернутися до психолога.
Якщо в людини добре сформоване центральне Его, вона чітко усвідомлює, хто вона є, що їй властиво, а що – ні. Вона не просто реагує на зовнішні події чи уникає їх, а свідомо будує своє життя.
Ця тема ширша і глибша, адже питання про функціонування центрального Его пов’язане з рівнем особистісної зрілості. Проте, якщо пояснити просто, то зріла особистість – це людина, яка усвідомлює себе, може використовувати слова для опису власних станів і почуттів.
Такі люди не витрачають багато часу, щоби знайти слова для опису свого внутрішнього стану. Вони не тільки замислюються над своїми почуттями, а й можуть відокремити їх від себе та висловити. У той же час, є клієнти, яким складно це зробити. Вони не просто не замислюються про свої переживання, а й не вміють їх вербалізувати. Це стосується не тільки слів, а й загалом їхнього ставлення до себе.
Отже, якщо людина психологічно зріла, вона вміє навчатися, працювати, підтримувати стосунки, і ще один важливий фактор – здатність переносити почуття, що її турбують, та допускати різні думки. Вона може витримати терапевтичну розмову про себе, зустрітися з власними емоціями й впоратися з ними.
Водночас є люди, які або постійно затоплені емоціями, або надмірно контролюють їх. Наприклад, вони бояться, що якщо дозволять собі відчути емоцію, то це їх зруйнує, або ж вважають, що почуття можуть зруйнувати стосунки. Це крайнощі: або постійний самоконтроль, або розгубленість і неможливість пережити емоції без повного розпаду.
Центральне Его такої людини складно повернути до стану дорослого функціонування. У термінах Еріка Берна, якщо уявити сніговичка з трьох кіл, то доросле Его – це середнє коло, яке відповідає за усвідомлення своїх думок, почуттів і дій у моменті “тут і зараз”.
Саме здатність бути “тут і зараз” дуже важлива. Коли людина може це робити, консультування буде ефективним. З такими клієнтами працювати легко і приємно, тому що вони добре рухаються вперед, і в роботі з ними все працює так, як описано в навчальних матеріалах. Ми бачимо результати, клієнт проходить свій процес, виконує контракт, і це приносить задоволення всім учасникам.
Консультування може займати різний час, але з такими клієнтами це завжди результативна і приємна робота.
Клієнти для психотерапії
Рухаємося далі й переходимо до опису клієнтів, які підходять саме для психотерапії, але не для консультування.
По-перше, коли ми запитуємо: “Як довго у вас існує ця проблема?“, люди можуть відповісти, що це триває вже дуже довго, роками. Буває, що людина навіть не знає, як точно відповісти, наприклад: “Я тривожна, але коли це почалося – не пам’ятаю“. Або ж у процесі дослідження виявляється, що вона не пам’ятає себе без депресії ще з дитинства. Тобто проблема є довготривалою.
У таких випадках важливо розуміти, що довготривалі проблеми не можуть бути вирішені на рівні консультування, оскільки воно часто асоціюється з короткостроковим підходом. Це не означає, що консультування завжди є швидким процесом, але його формат частіше передбачає обмежену кількість сесій.
Якщо проблема супроводжує людину десятиліттями, то й робота з нею потребуватиме глибшого і тривалішого підходу. Тут не йдеться про поверхневі зміни чи швидкі рішення. Неможливо прожити 40 років певним чином, а потім прийти на консультацію, почути кілька фраз і одразу змінитися. Чим довше накопичувалася проблема, тим більше часу знадобиться для її опрацювання та змін у житті.
Друга характерна риса – це клієнти, які звертаються з конкретними проблемами, але зовсім не розуміють, із чим вони пов’язані. Пам’ятаєте, коли ми питали: “А що змінилося два місяці тому, коли ви почали так почуватися?” І клієнт відповідав: “Я змінила місце роботи” або щось подібне. Тобто зв’язок із причиною відсутній, і людина не усвідомлює, чому це відбувається.
Наступна риса – таким клієнтам важко вербалізувати свої переживання. Вони не лише мають труднощі з тим, щоб назвати свої почуття, але й загалом складно описують їх словами. Однак вони здатні розмірковувати про емоції та аналізувати їх.
Тобто доступ до почуттів у них є, але він не такий вільний і природний, як, наприклад, у клієнтів із більшою самоусвідомленістю. Проте вони можуть розмірковувати над своїми емоціями, навіть якщо це не відбувається легко.
Якщо запитати таку людину про її стосунки, тут можуть виникати труднощі. Або стосунків взагалі немає, або вони конфліктні, складні, не дуже ресурсні для самої людини.
Наступний критерій стосується саме стосункового контексту між нами. Тобто ми можемо побачити, що людина або надмірно залежна – така, що буквально «спирається» на нас, на нашу думку. Вона не може покладатися на себе, але легко входить у стосунковий тандем, швидко починає довіряти, очікує підтримки й буквально розчиняється в цій довірі. Такі клієнти можуть говорити: «Я так рада, що потрапила до вас! Я вам довіряю, розслабилася – головне було прийти, тепер усе буде гаразд». Це ознака надмірної залежності.
Або ж інший крайній варіант – людина, якій дуже важко довіряти. У такому випадку ми відчуємо, що побудувати довіру майже неможливо. Ми зіткнемося з великою кількістю сумнівів, закритістю, недовірою до самого процесу.
На перших сесіях я завжди запитую клієнта про його досвід роботи з іншими психологами – чи він узагалі був, який саме, чи був корисним. Мені важливо зрозуміти, чи має людина позитивний досвід звернення по допомогу, чи, навпаки, вже сформувалася думка, що інші люди не допомагають.
Щодо формату роботи, психотерапія передбачає частіші зустрічі, ніж раз на тиждень. Це можуть бути дві сесії на тиждень або спарена сесія (півтори години). Можливо, не постійно, але принаймні на початку або в кризові періоди важливо, щоб людина була до цього готова.
Формат «раз на тиждень одну годину» – це консультування. Якщо ж клієнт хоче терапію, але не готовий навіть на раз на тиждень, то це вже підтримувальний формат. А підтримувальний формат не передбачає глибоких змін – він лише допомагає підтримувати поточний стан.
Коли клієнта вже все влаштовує, можна переходити на зустрічі раз на два тижні. Також такий формат ми використовуємо, коли терапія добігає кінця, основні питання вже опрацьовані, і ми поступово переходимо в більш легкий режим.
Проте якщо це терапевтичний клієнт, на певному етапі може знадобитися більш інтенсивна робота, ніж одна година на тиждень.
Ще один критерій – це клієнти, які приходять із глибокими питаннями, що вимагають серйозного усвідомлення та інсайту. Саме питання є настільки глибоким, що неможливо знайти відповідь швидко або поверхнево. Це вже більше терапевтичний формат роботи.
Також до терапевтичного формату відносяться клієнти, які допускають відреагування своїх проблем, але усвідомлюють це. Наприклад, пам’ятаєте ситуацію зі стартом або з їжею, про яку я розповідала? Людина вчиняє певну дію, усвідомлює її наслідки й каже: «Навіщо я це зробила? Навіщо я з’їла той торт?». Тобто така людина може усвідомлювати свої дії, але не завжди здатна їх утримати. Вона може щось сказати зайве, зреагувати імпульсивно, допустити неекологічну комунікацію, а потім пошкодувати про це. Ці клієнти хочуть змін, хоча їхні проблеми є егосинтонними.
Що таке егосинтонність? Це коли людина не сприймає свій симптом як щось чуже або неприродне для себе. Так, цей стан може її турбувати, але вона не відчуває внутрішнього конфлікту через нього. Наприклад, людина не усвідомлює свій стан як щось окреме від себе. Вона не думає: «Я був собою, а потім раптом сталася депресія». Натомість її стан здається їй природним і нерозривно пов’язаним із її особистістю.
Якщо говорити про залежність у стосунках, така людина навіть не уявляє, що можна бути незалежною та водночас залишатися у стосунках. Вона сприймає свою ситуацію як частину себе, а не як проблему, яку можна змінити.
Це відрізняється від іншого типу клієнтів, які говорять: «Боже, я жив собі нормально, а тут раптом щось сталося. Це ж не я!». У нашому випадку симптом або стан здається людині конгруентним, тобто узгодженим із її самовідчуттям. Вона переживає його не як щось зовнішнє, що «напало» на неї, а як частину себе.
Такі клієнти мають слабке центральне Его, але за підтримки терапевта здатні його утримувати. Це вже складніша категорія клієнтів, що вимагає окремого підходу й глибшої роботи. Це окрема, широка тема.
Якщо порозумітися з клієнтом важко, якщо виникає багато супутніх чинників, що ускладнюють контакт, це може створювати відчуття, що побудувати довіру та взаєморозуміння непросто.
Може не вистачати часу на сесії, терапевт може сильно втомлюватися, з’являється відчуття «каші в голові» — наче багато всього, але нічого не зрозуміло. Або ж клієнт видається дуже закритим, говорить мало, висловлюється неконкретно, що ускладнює процес.
У таких випадках ми можемо припустити, що Его клієнта ще недостатньо сформоване. Виглядає так, ніби особистість ще «не рафінована», не цілісна, а її структурі бракує завершеності.
Останній критерій – це коли клієнти демонструють химерні, нелогічні або дезорганізовані думки та дії, але водночас здатні це усвідомлювати й справлятися з повсякденним життям.
Такі люди можуть висловлювати ідеї, які здаються нелогічними, непослідовними, можуть діяти хаотично або навіть виглядати трохи «відірваними від реальності». Іноді вони можуть бути непродуктивними або мати певну розгубленість у діях.
Описати всі варіанти детально складно, адже характерологічні особливості можуть дуже відрізнятися. Якщо занурюватися в діагностичні категорії, довелося б аналізувати кожен характерологічний портрет окремо, що зайняло б багато часу. Якщо вам цікаво заглибитися в цю тему, рекомендую книгу Ненсі Мак-Вільямс «Психоаналітична діагностика». У ній детально описані різні рівні особистісної організації та характерологічні типи, з якими працюють психотерапевти.
Підсумки
Важливо розуміти, що консультування має свою чітку рамку, тоді як психотерапія передбачає інші умови, іншу інтенсивність і глибшу роботу. У терапії ми працюємо вже з усіма структурами особистості, зокрема з батьківськими та дитячими Его-станами, використовуючи відповідні методи.
Як ви зрозуміли, клієнти, які підходять для психотерапії, – це або ті, хто має складніші, більш глибокі проблеми, або ж ті, чиї труднощі стали хронічними.
Далі я продовжу тему та розповім про категорію клієнтів, які не підходять ні для консультування, ні навіть для психотерапії, оскільки в роботі з ними ми не будемо ефективними.
Наталія Спенсер