Рання емоційна прив’язаність, сформована у дитинстві, впливає на стосунки в дорослому віці. Те, як ми взаємодіємо з іншими – кого обираємо, як довіряємо, як поводимо себе в конфліктах, можна розглядати крізь призму теорії емоційної прив’язаності, розробленої Джоном Боулбі та іншими психологами.
Патерни прив’язаності є ключовими характеристиками особистості, що формуються в ранньому дитинстві під впливом батьків. Вони визначають, як дитина будуватиме стосунки з іншими людьми в майбутньому, як вона реагуватиме на стрес, наскільки зможе довіряти собі та оточенню.
Існує кілька основних типів патернів прив’язаності:
- безпечний,
- тривожно-амбівалентний,
- уникаючий,
- дезорганізований,
- ізольований.
Патерни ранньої емоційної прив’язаності впливають на:
- Модель стосунків. Діти, які мають досвід безпечної прив’язаності, часто розвивають позитивну модель стосунків. Вони можуть відчувати впевненість у власній приналежності та відкритість до інших у дорослому віці.
Люди часто тяжіють до повторення тих схем та моделей стосунків, які вони вивчили у дитинстві. Це може включати відображення ранньої емоційної динаміки у власних дорослих відносинах.
- Схильність до близькості. Люди з безпечною прив’язаністю можуть виявляти більшу схильність до близькості та взаємодії відносин, оскільки вони вже знають, що таке взаємна підтримка та довіра. Тоді як люди з ненадійним типом прив’язаності можуть відчувати різні труднощі у побудові стосунків (залежно від типу прив’язаності).
- Стресостійкість. Люди, які мали безпечну емоційну прив’язаність, часто розвивають більшу стресостійкість у стосунках, так як вони вивчили, як ефективно взаємодіяти з емоційними викликами ще в ранньому віці. Для людей з ненадійними типами прив’язаності може бути досить складно впоратися з конфліктами, непорозуміннями, які схожі на ситуації з дитинства.
- Труднощі у стосунках. Люди з ненадійними формами прив’язаності можуть зазнавати труднощів у встановленні та підтриманні близьких стосунків, особливо тривалих. Наприклад, люди з уникаючим типом прив’язаності можуть уникати інтимності, а амбівалентні можуть відчувати страх покинутості.
Рання емоційна прив’язаність та перенос
Рання емоційна прив’язаність визначає рамки для сприйняття та досвіду стосунків у дорослому віці. А також має значний вплив на перенос у психотерапії.
Перенос – це явище, коли клієнт проектує свої почуття, думки та емоції щодо важливих осіб зі свого минулого на психолога.
Перенос може бути позитивний (якщо клієнт мав безпечну прив’язаність, то йому може бути легше встановити позитивний перенос, де психолог стає об’єктом довіри та підтримки) та негативний (клієнти з ненадійним типом прив’язаності можуть переносити негативні почуття та страхи на психолога, як на того, хто викликав негативні емоції у їхньому минулому).
Залежно від типу переносу, психолог може відповідати на це різними способами, активно розглядаючи та розуміючи ці емоційні динаміки.
Психолог може спрямовувати увагу на патерни переносу та допомагати клієнту розрізнити свої минулі відносини від поточних. Це дозволяє клієнту усвідомлювати та переосмислювати свої реакції. Також психотерапія може стати простором для формування нових, більш здорових моделей стосунків, де клієнт може вивчати безпечні та підтримуючі взаємодії.
Знання особливостей формування та підходів до роботи на рівні емоційної прив’язаності допомагає психологу розуміти та ефективно працювати з цими моделями та переносом, щоб покращити терапевтичний процес та підтримати клієнта.
Наталія Єгонська-Спенсер, психотерапевтка, тренерка та супервізорка міжнародних реєстрів психотерапевтів ITAA та IIPA, керівник та засновник Інституту Транзакційного аналізу та Інтегративної психотерапії.